На Прикарпатті, території, яка охоплює Івано-Франківську область і частини Львівської та Чернівецької областей, протікає багато річок, і з багатьма з них пов’язані давні легенди та перекази. Ось одна з цікавих легенд про про річку Бистрицю, що має дві гілки – Надвірнянська та Солотвинська, які зливаються в Івано-Франківську.
Колись давно, в Карпатських горах, жили дві сестри – Надія та Соломія. Вони були красиві, як світанок, і сильні, як гірський вітер. Народилися в родині Води і Вітру, й мали серце, повне співчуття до людей. Сестри виросли серед лісів, скель і джерел, і були нерозлучними.
Та доля принесла розлуку. Обидві закохалися в одного юнака – опришка на ім’я Орест, що захищав простий люд від панської сваволі. Він був відважний, добрий, і серце його хиталося між двома сестрами.
Але зрадницька рука ворога настигла Ореста – його вбили, залишивши лише його трембіту, кинуту на березі гірської ріки.
Сестри, дізнавшись про це, втратили мир у душі. Вони вийшли на вершини Карпат, обійнялися востаннє й заплакали. Їхні сльози лилися гірськими схилами, змішуючись із дощем і снігами.
І тоді сталося диво. Небо розступилося, і Карпати почули голос духів: «Нехай душа Соломії стане водою, що м’яко і глибоко несе біль любові. А душа Надії – стрімкою і бурхливою рікою, що кличе до боротьби й волі».
Так Соломія стала Бистрицею Солотвинською – спокійною, ясною, рівнинною, а Надія – Бистрицею Надвірнянською – гучною, бурхливою, стрімкою з гір.
Вони довго текли окремо, кожна несучи у водах свої сльози й пам’ять про Ореста. Але на землях, де нині стоїть Івано-Франківськ, вони знову зустрілися й злилися в єдину ріку – щоб ніколи більше не розлучатися.
Місцеві гуцули казали, що Бистриця Солотвинська – це серце, бо вона глибока, повільніша, має теплі джерела. А Бистриця Надвірнянська – душа, бо стрімка, легка, голосна, як пісня трембіти. Коли вони зливаються, народжується сила, що несе дух Карпат через Франківськ до Дністра.
