Історія розвитку водного господарст­ва в Івано-Франківській області

Рішен­ням виконавчого комітету Станіславської обласної Ради депутатів трудящих від 21.09.1954 р. №660, відповідно до Постано­ви Ради Міністрів УРСР від 08 05.1954 р. №605, для комплексного використання водних ресурсів області в народному госпо­дарстві, проектування, планування, фінан­сування водогосподарського будівництва, оперативного і технічного керівництва во­догосподарським будівництвом, контролю за технічним станом та експлуатацією ме­ліоративних систем і протипаводкових спо­руд, керівництва та контролю за діяльністю будівельних і експлуатаційних організацій області та районних фахівців-меліораторів, було створене Обласне управління водного господарства.

На підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 18.12.1965 р. №1203 Управління було перейменоване на Обласне управління меліорації і водного господарства виконкому Івано-Франківської обласної ради.

В 1977 році на базі Обласного управлін­ня меліорації і водного господарства облви­конкому, управління технічної експлуатації малих річок і лінійно-технічної служби з експлуатації внутрішньогосподарських сис­тем, на підставі наказу Міністерства меліо­рації і водного господарства УРСР від 20.12.1977 р. №596, відповідно до Постано­ви Ради Міністрів УРСР від 08.09.1977 р. №469, було створене Обласне виробниче управління меліорації і водного господарст­ва, яке у своїй діяльності підпорядковувалося  Міністерству меліорації і водного гос­подарства УРСР та Івано-Франківському облвиконкому.

1 вересня 1988 року на базі Обласного виробничого управління меліорації і водного господарства та Будівельно-монтажного тресту «Прикарпаттяводбуд”, згідно з наказом Міністерства меліорації і водного господарства УРСР від 11.07.1988 р. №105, бу­ло створене ІІроектно-будівельно-експлуатаційне об’єднання “Івано-Франківськмеліоводгосп”, яке з 01.08.1991 р. було лікві­доване. На його базі на підставі наказу Міністерства меліорації і водного госпо­дарства УРСР від 19.07.1991 р. №81 було створене Будівельно-експлуатаційне об’єд­нання по водному господарству “Івано- Франківськводгосп”.

Згідно з наказом Державного комітету України по водному господарству від 9 бе­резня 1993 р. №25 об’єднання “Івано-Франківськводгосп” було перейменоване на Дер­жавне будівельно-експлуатаційне підприєм­ство “Івано-Франківськводгосп”, яке з 01.02.1994 р. на підставі наказу Державного комітету України по водному господарству від 31.01.1994 р. №10 було реорганізоване в Івано-Франківське обласне виробниче уп­равління по меліорації і водному господарст­ву (Івано-Франківський облводгосп).

Будівництво гончарного дренажу

Відповідно до наказу Державного агент­ства водних ресурсів України №182 та наказу Івано-Франківського обласного управ­ління водних ресурсів від 02.11.2011 р. №67 Івано-Франківське обласне виробниче уп­равління по меліорації і водному госпо­дарству було перейменоване на Івано- Франківське обласне управління водних ресурсів.

Згідно з наказом Державного агентства водних ресурсів України від 23.01.2018 р. №23 Івано-Франківське обласне управлін­ня водних ресурсів було перейменоване на Дністровське басейнове управління вод­них ресурсів.

За весь період діяльності Управління основна увага приділялась осушенню забо­лочених і перезволожених земель.

Про осушення на Прикарпатті відомо вже з давніх часів. Перші закриті дренажні системи були побудовані ще у 80-х роках XIX ст., в період, коли територія Галичини перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Протягом 1895-1914 рр. тут були осушені заболочені землі на площі 5200 га.

Після Другої світової війни для прове­дення культур-технічних робіт та будівниц­тва осушувальних каналів у 1949 році в м.Станіслав (нині Івано-Франківськ) була створена луго-меліоративна станція (у 1952 році перейменована на Станіславську облгідромеліоративну контору). Така сама облгідромеліоративна контора діяла в с.Маринопіль Галицького району.

З 1967 року управління будівництвом меліоративних систем водогосподарських об’єктів здійснював трест “Прикарпаттяводбуд” та підпорядковані йому будівельні організації.

У 60-х роках XX ст. значного обсягу на­було будівництво гончарного дренажу. Тоді меліорація земель стала важливою умовою реалізації Продовольчої програми в країні.

Трест “Прикарпаттяводбуд” та підпоряд­ковані йому будівельні організації (БМУ- 75, БМУ-82, БМУ-118, БМУ-149 та БМУ- 150) щорічно виконували комплекс робіт на будівництві магістральних каналів, водо­приймачів, пальових мостів, шлюзів-регуляторів, ставків та закритого гончарного дренажу.

Одночасно з меліоративними роботами тривав процес відновлення і заміни земле­рийної техніки. Замість екскаваторів ЕТУ-354 та ЄТР-162 з’явилися більш технічно оснащені ЕТЦ-202, а також бульдозери но­вої модифікації ДЗ-27, ДЗ-42, SD-16.

Основні напрямки діяльності Дністровського БУВР

Одним із завдань, які вирішує Дністровське басейнове управ­ління водних ресурсів, є виконання заходів з попередження шкідливої дії вод та лікві­дації її наслідків, в тому числі противопаводковий захист сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь.

Міст через р. Лімниця, с. Тужилів

Річка Ворона м.Тисмениця

Міст через річку Свіча, с.Гошів

Територія Прикарпаття належить до найбільш паводконебезпечних регіонів України. Дощові та сніго-дощові опади, підйом рівнів води в місцевих річках упродовж багатовікової історії відбувалися раптово та охоплювали великі площі. Про частоту повторення паводків на західноукраїнських землях відомо з найрізноманітніших дже­рел: літописів, хронік, щоденників, періо­дичних видань, спогадів очевидців.

Перша згадка про повінь на прикарпатських землях зафіксована в Галицькому літо­писі 1164 р.: “У той же рік була повінь вели­ка в Галичі. За Божим допустом від сильно­го дощу в один день і ніч із Дністра несподі­вано пішла велика вода на Оболонь і дійшла аж до Бикового болота і потопила більше трьохсот чоловік, що пішли були з сіллю із Удеча. Багатьох людей знімали з дерев, і возів, що їх вода повикидувала, а багато інших потопилося”, – писав літописець.

Особливо велика повінь, яка й досі є пам’ятною, відбулася в 1969 році. За ве­личиною максимальних рівнів і витрат во­ди ця повінь перевищила показники всіх попередніх, які фіксувалися з 1845 року. Підтоплення тоді зазнали не тільки села, а й міста Івано-Франківськ, Калуш, Галич та інші. В обласному центрі перші поверхи будинків на вул.Набережна були затоплені водою. Бурхливий потік зніс міст в облас­ному центрі, а загалом вода знищила в області понад 100 мостів.

Але повінь, яка сталася у 2008 році, за розміром заподіяної шкоди перевищила всі технічні показники, оскільки збитки від неї склали близько 6 млрд.грн.

Основними чинниками виходу із берегів прикарпатських річок і потічків є рельєф, а також синоптичні, геоморфологічні та при­родно-кліматичні особливості регіону. Паводки в басейнах річок формуються внаслідок затяжних атмосферних опадів. За даними спостережень гідрометеослужби, сума опадів у передгір’ях становить 800-1000 мм, а у горах – 1500-1600 мм.

Р. Б.Солотвинська, м. Івано-Франківськ

Головною причиною підняття рівня води є інтенсивні опади. За спостереженнями, річки виходять з берегів тоді, коли сума опадів перевищує 200 мм за добу. Під час злив з інтенсивністю понад 100 мм опадів за добу повені набувають непередбачуваного характеру. Тоді рівень води підіймається на 5-6 м і відбувається затоплення прибе­режних територій на ширину від 15 до 60 м на малих річках і на 115-500 м – на серед­ніх. У передгір’ї площа зони затоплення збільшується до 2500 м, а на рівнинних ділянках вона може бути ще більшою. Гід­рологічні дослідження свідчать, що руйнів­ні паводки є характерним елементом режи­му стоку гірських річок, який формується під впливом синоптично-метеорологічної ситуації, яку підсилює гірський рельєф.

Річка Прут, с.Воскресінці

Виникнення катастрофічних паводків залежить також від характеру надходження води до русел річок, від поверхні водозабо­рів та низки антропогенних факторів (кру­тизна і ухил схилів, глибина залягання ма­теринських порід, розчленованість рельєфу, одамбування річища, наявність та обсяги лісорозробки, забудова на заплавах річок тощо), а також від високої попередньої заводненості річок, перезволоження ґрунту, високого стояння рівнів ґрунтових вод. Об­лаштування кар’єрів на річкових долинах і масове вивезення піску й каменю, захара­щеність берегів поваленими деревами, які під час повеней падають у річку, нагромад­жуючись біля мостів й утворюючі гаті, також відіграють значну роль у спричинен­ні масштабних паводків.

Річка Пістинька, с. Нижній Вербіж

 

За характером водного режиму річки Івано-Франківщини поділяються на два ти­пи: Дністер і Прут із правими притоками (Свіча, Болохівка, Лімниця, Луква, Бистри­ця; Ослава, Кобилиця, Сопівка, Пістинька, Рибниця, Черемош), які беруть початок у Карпатах, належать до водойм із паводковим режимом. У літні місяці на них різко підймається рівень води, що зазвичай буває виликано інтенсивними опадами в горах. Лівим притокам Дністра (Свір, Гнила Липа, Бибелка) і Прута (Коломийка, Косачівка, Чорнява, Орелець, Белелуя) більш притаманна весняна повінь, спричинена швидким таненням снігів.

Катастрофічні наводки поділяються на регіональні, які охоплюють весь карпатський макросхил або більшу його частину, та локальні, які трапляються у межах невеликих окремих басейнів малих річок. Локальні паводки спостерігаються майже кожні 2-3 роки або й щороку, а регіональні – в середньому один раз на 10 років. Особливу небезпеку повені становлять для насе­лених пунктів, розташованих у долині Дністра.

Шкода від повеней та їх прогнозуван­ня

Під час катастрофічних повеней най­більшої шкоди завдає затоплення водою значних територій. Річки заливають низин­ні частини населених пунктів, затоплюють промислові підприємства, руйнують береги, дороги, мости, лінії зв’язку, замулюють сіль­ськогосподарські угіддя, знищують урожай, завдаючи значних економічних збитків.

Величезну небезпеку становлять також стрімкі й бурхливі течії переповнених водою річок, що мають надзвичайну руй­нівну силу. Швидкість течії залежить тоді від величини максимальної витрати води, кута нахилу терену і жорсткості русла. У середніх та великих річках вона становить 2-3 м/с в горах та 1,5-2 м/с – у передгір’ях; на малих річках, які протікають високо в горах, – від 3 до 8 м/с, в дуже рідкісних ви­падках досягаючи навіть 35 м/с. Розви­ваючи потужну швидкість, паводкові води руйнують будівлі, мости, трубопроводи, ін­женерні комунікації, меліоративні системи, розмивають береги й дороги. Великої шко­ди господарству завдає вимивання родючо­го шару ґрунту, псування та нищення сиро­вини, палива, продуктів харчування, добрив тощо. Повені супроводжуються ерозійно-селевими і зсувними процесами, внаслідок яких знижується стійкість схилів, погір­шуються лісо-рослинні умови. Паводки спричиняють значне погіршення якості питної води та викликають загрозу спалаху інфекційних захворювань.

Повені, на відміну від інших стихійних лих, до певної міри піддаються прогнозу­ванню. Але навіть після отримання досто­вірної інформації про кількість та інтенсив­ність опадів, рівень води в тих чи інших річках, запаси води у сніговому покриві, зміну температури повітря та його вологос­ті на момент початку паводку передбачити важко.

Важливу роль у передбаченні повеней відіграють пости Державної гідрометеоро­логічної служби України, які систематично ведуть спостереження за коливанням рівня води в річках. У Карпатському регіоні такі пости розташовані у басейнах Тиси, Дніст­ра та Пруту. Період спостережень на окре­мих із них сягає понад 100 років.

Протипаводкові заходи

Основним методом боротьби з повенями є заходи, спрямовані на зменшення притоку води в річки завдяки перерозподілу стоку: насад­ження лісозахисних смуг, орання ґрунту впоперек схилу, збереження прирічкових смуг з рослинністю, терасування схилів то­що. Дійовим способом боротьби з повенями на середніх та великих річках є регулюван­ня паводкового стоку за допомогою запас­них водоприймачів та дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводять розчищення та заглиблення окремих ділянок річищ, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу. Допо­магає уникнути повеней також зміцнення стійкості прируслових лісів як важливого чинника регулювання води, проведення моніторингу екологічного стану гірських річок та зміцнення землі у прируслових ділянках гірських річок (насадження дерев, кущів і трав’янистих рослин із потужною кореневою системою).

В основному, регулювання русел річок та будівництво водозахисних споруд відбува­лося у 50-х роках XX ст. Тоді, згідно з Пос­тановою Ради Міністрів УРСР від 5 берез­ня 1956 р. №233 “Про першочергові гідро­технічні заходи на гірських річках Черні­вецької, Станіславської, Дрогобицької і За­карпатської областей”, виконання проектно-вишукувальних, будівельних і експлуа­таційних робіт з комплексного регулюван­ня гірських річок було покладене на Міні­стерство меліорації і водного господарства УРСР.

З того часу вже досягнуті певні успіхи: створені експлуатаційні управління; все ширше проводяться роботи з будівництва берегозахисних споруд; складена генераль­на схема регуляції і комплексного викори­стання водних ресурсів гірських річок.

Річка Млинівка, с. Міжріччя

Річка Рибниця, м. Косів

Велика робота була проведена в пошуках більш досконалих конструкцій гідротехніч­них споруд, підвищення механізації трудо­містких робіт, все ширшого застосування збірного бетону і залізобетону, габіонної сітки, місцевих будівельних матеріалів. На даний час особливого значення набуло про­ведення на малих річках Прикарпаття розчистки і регулювання русел, укріплення берегів, оскільки саме на малих річках та потічках, навіть при невеликих підйомах рівнів води відбувається берегова і донна ерозія ґрунтів.

Річка Лужанка, с.Гошів

Річка Прут, с. Микуличин

Дністровське БУВР неодноразово висту­пало ініціатором розробки проектних і про­грамних матеріалів для застосування на практиці нових, більш надійних конструк­цій гідротехнічних споруд. На даний час побудовані споруди (196,6 км водозахисних дамб; 82,1 км берегоукріплень), які вже дали можли­вість захистити понад 26,5 тис.га сільсько­господарських угідь, 102 населені пункти, автомобільні дороги та об’єкти господарсь­кого комплексу.

З метою запобігання катастрофічним паводкам необхідно суттєво вдосконалити роботу служби інформаційного оповіщен­ня, що можливо лише після створення ав­томатизованих інформаційно-прогнозуючих систем, які охоплювали б усі техноло­гічні процеси – від ведення спостережень до попередження людей про небезпеку.

Дослідження багаторічних коливань річ­кового стоку з використанням матеріалів спостережень, зроблені протягом століття, свідчать про регулярне чергування періодів високого та низького рівнів води в річках Карпатського регіону. Разом з тим учені визнають, що поведінка швидкої води на Прикарпатті є непрогнозованою, тому необхідно постійно здійснювати регуляцію річок, споруджувати надійні дамби, міцні мости тощо.

Кардинальним засобом запобігання повеням є затримування води у верхів’ях річок завдяки відновленню водосховищ та будівництво нових водонакопичувачів, а також створення автоматизованої системи керування гідрологічним режимом. Із застосуванням таких засобів ані повені, ані інші природні лиха не завдаватимуть відчутної шкоди містам і селам.

Цікаво знати

На річках Чорний і Білий Черемош у другій половині XIX cm. з дерева і каміння були споруджені понад 20 водозбірних гребель, які одержали назву “кляуз-гаті” (від нім. Klause – ущелина) – гідротехнічна споруда, призначена для сплаву лісу маловодними гірськими річками Карпат. Гуцули ще називали ‘іх “гамованки”. Всі ці греблі протягом двох століть були важливими інженерними гідротехнічними спорудами гірського лісосплаву Гуцульщини. Упродовж ХІХ-ХХ cm. їх функціонування було найдешевшим способом транспортування деревини, бо зазвичай бокораші гнали плоти-дараби по бурхливих потоках карпатських річок до лісопереробних комбінатів у Кутах, Вижниці і далі Прутом аж до Чернівців.

Бокораші на Чорній річці

https://www.facebook.com/watch/?v=417227529281230